— Скажіть, а що це означає,— цікавиться в мене мо­лода мама,— дочка повсякчас запитує: «Мамо, ти ме­не любиш?» Набридла мені такими запитаннями. Адже знає, що люблю. І скільки не запевняй, усе одно запи­туватиме.

Багато батьків дивуються, чому діти запитують про це. «Усі батьки люблять своїх дітей,—уважають вони. Ми також любимо свою дитину, навіщо говорити про це?» Але батьківська любов є очевидною тільки для нас, до­рослих. Діти ж постійно сумніваються у наших почуттях і, вочевидь, мають на це вагомі причини.

Якщо чесно, то ми, дорослі, все-таки досить рідко виявляємо дітям свою любов. Вочевидь, це не просто проблема вміння виявляти свої почуття, а ще й особли­вості нашого з вами менталітету. Нас так навчали з ди­тинства — не потрібно забагато говорити про свої по­чуття, свої переживання слід приховувати, ніхто не має права знати про них.

І все-таки такі питання про любов ставлять не всі діти. Отже, запитання «Ти мене любиш?» має певні причини, що можуть різнитися. Наприклад, у родинах, де батьки досить часто сваряться, у малюка виникає відчуття того, що саме вона, дитина, спричиняє конфлікти між людь­ми, які кохають одне одного. Адже діти ще не розуміють, чому насправді можуть сваритися мама й тато. Ситуа­ція погіршується, якщо батьки розлучаються. Одна ма­ма колись сказала мені:

— Жодні засоби не допомагають.

Пояснювала доч­ці, що тато пішов, тому що

ми більше не можемо жити разом, але від

цього ми її любимо не менше, а навіть

більше, але нічого не допомогло. Повсякчас

повторює: «Я у всьому винна, тому що не

слухалася тата...»

Іноді діти запитують про любов, тому що відчува­ють брак нашого тепла, уваги, часу, голосу, чогось ще. що не можна висловити. І тоді знову звучить: «Мамо, ти мене любиш?» Так часто трапляється в родинах, де батьки забагато працюють і рідко бувають удома. Або де інтереси родини зосереджені на чомусь іншому, але жодним чином не на дитині.

А трапляється так:

«Коли народився мій молодший братик Олексійчик. я вирішила, що тепер я більше нікому не потрібна. Усі займалися Олексійчиком, тим більше, що він часто хворів. А я ходила за мамою, смикала її повсякчас за спідницю й скиглила: "Мамо, ти мене любиш? Ну, ма­мо, ти мене любиш?" Зрештою, вона мені відповіла: "Відчепись!" і я довго плакала за рогом будинку, у лопу­хах. А потім, коли я навчалася у першому класі, Олексій-чик захворів на кір, і мене відвезли до бабусі. Напевно, мама просто докладала всіх зусиль, щоб я не заразила­ся, а мені здалося, що мене викинули через непотріб­ність»,— це з розповіді Олени, дівчинки-старшокласниці. Сьогодні вона постійно свариться з мамою й згадує їй свої дитячі образи. Тобто, коли в родині з'являється дру­га дитина, може трапитися таке, що старша дитина, по­збувшись якоїсь частини батьківської уваги, за­хоче дізнатися, чи так само люблять її мама й тато або вже менше.

«Мамо, а ти мене любиш?» — на­справді відповісти на просте дитяче питання не так легко, як це видасть­ся на перший погляд.

Декільком батькам я поставила запитання: «Що б ви відповіли ди­тині на запитання "Мамо, ти мене любиш?"». Пропоную вашій увазі їхні відповіді:

—Так, звісно, я тебе дуже люблю.

—Ну що за питання... Усі батьки люблять своїх дітей.

—Не набридай!

—А кого ж мені ще лю­бити?

—Припини мене запиту­вати безлічі разів на день.

—Ти моя найулюбленіша дитина!

Уявіть собі, як повинна почува­тися дитина, якщо у відповідь на запитан­ня про любов вона чує грубе «Не набри­дай!» Слушний момент, щоб засумніватися в батьківській любові.

І тільки одна мама написала: «Я обійня­ла б малюка, подула йому у маківку, як він любить. І прошепотіла б на вушко, що він мій найдорожчий і найулюбленіший. А завтра відпросилася б з роботи й пішла б з ним гуляти, якщо він мені ставить такі запитання, отже, сильно скучив».

Із причинами появи дитячих питань ми, начебто б, ро­зібралися. Тепер давайте з'ясуємо, що ж нам потрібно робити. Точніше, як продемонструвати й довести дитині свою любов? Для цього потрібно зрозуміти, що саме очі­кує від нас маля. Комусь потрібні тільки слова, комусь — учинки й дії, комусь —допомога дорослого. Тобто, зовсім не обов'язково, що дитина чекає від нас відповіді: «Так, я тебе дуже люблю». Намагайтеся зрозуміти свого малю­ка, поспостерігайте за тим, як він поводиться в різних ситуаціях, які ваші дії для нього потрібні й доречні. Таким чином ви визначите необхідний «код любові».

Пестіть, беріть на руки, обіймайте

Як не дивно, ми, батьки, не дуже часто торкаємося своїх дітей. Можливо, через те саме виховання, коли нас привчали приховувати свої почуття й емоції. А звер­ніть увагу на те, як малята чекають він нас пестощів, торкань або поплескувань.

—Не просися на руки, ти вже велика, можеш мене роздавити,— пожартував якось один тато до своєї чотир­надцятирічної дочки. Дівчинка дуже образилася, вона почувалася кинутою й довго переживала.

—Уявляєш, що робить мій синочок,— розповідає по­друга про свого шестирічного сина,— він прокрадається до мене в спальню, лягає клубочком у мене під боком і тихо підсуває свою голову під мою руку, а потім треться маківкою, щоб я його погладила. Добре, хоч у ме­не розуму вистачило його не проганяти, а то од­на вчителька запевнила мене, що це якась ран­ня сексуальність...

Наші діти приходять спати в на­ші ліжка, намагаються забратися до нас на руки, підсувають свої ма­ківки, щоб їх погладили й усе це для того, щоб ми сигналізували їм: ми отут, ми любимо, усе гаразд і буде ще краще.

Говоріть слова, які дитина дуже хоче почути

Не дотиком єдиним, звісно... По­трібно ще Й говорити. Тільки щиро. Адже якщо дитина почує сухе «звісно, люблю», то просто не повірить. Діти відчу­вають наші інтонації. Знаєте, що хочуть почути від нас діти? От результати дитячого опитування: — Ти мій скарб...

·        Ти мій солодкий...

·        Ти мій найулюбленіший...

·        Мені крім тебе ніхто не потрібний.

·        Моя пташко...

·        Ти розумничок!

·        Як гарно ти намалювала!

·        Ти в мене найкраща!

Це такі своєрідні емоційні погладжування, що нада­ють дітям упевненості в собі й доводять нашу любов. Чу­ючи від батьків слова любові, діти й самі вчаться вияв­ляти почуття до оточуючих.

Допоможіть дитині й зробіть щось разом

Дитина дуже часто буває невпевненою у своїх силах, тому що вона щойно починає пізнавати світ і всього вчитися. їй потрібна й важлива наша підтримка. Не зав­жди варто щось робити за дитину, іноді цілком достат­ньо просто посидіти поруч, похвалити те, що вийшло, за­певнити: «Чудово! Ти молодець!» або: «Як добре в тебе виходить». Діти дуже люблять робити щось разом із бать­ками: готувати з мамою, ходити в супермаркет, лагоди­ти машину з татом. Тому що в цей час можна поспілку­ватися з батьками, потриматися за руку, зробити щось спільне й важливе.

Нашу підтримку, схвалення й спільні справи дитина сприймає теж як прояви батьківської любові.

Родіть сюрпризи й приємні подарунки

Тільки не вдавайтеся до крайнощів! Ніхто не гово­рить про те, що потрібно бігти в магазин і задаровувати дитину дорогими іграшками. Саме цього робити зовсім не варто, тому що отримаєте протилежний результат. Дитина, яка відчуває, що дорослі роблять їй подарунки замість своєї любові, це відчуває дуже тонко.

Подарунки можуть бути й виготовленими власно­руч, і зовсім маленькими, й зовсім не матеріальни­ми. Наприклад, одна мама вигадала для свого малюка подарунок-гру: зранку дитина прокинулися, а на неї че­кав лист, у якому казковий герой повідомляв, що загу­бив свою скриньку і їй обов'язково потрібно її знайти. Упродовж дня дитина розгадувала придумані мамою за­гадки й шаради, шукала підказки, орієнтуючись за стрі­лочками. А коли ввечері скринька була нарешті знайде­на, у ній виявилися смачні пиріжки, які мама спекла напередодні. Малюк розповідав про «подарунок» усім знайомим і вирішив, що цей день був найщасливішим у його житті.

Знайдіть час приділити увагу

— Мамо,  посидь із мною! — просить малюк. «Пограй­ся зі мною, давай разом сходимо в цирк... у театр... на прогулянку...» — це і є сигнал, який свідчить про те, що дитині бракує спільного з вами часу. Це найпоширені­ша причина. Адже батькам доводиться багато працю­вати, і занадто мало часу залишається на спілкування з дітьми. Але! Знайти час для дітей необхідно. Якщо ви провели весь день на роботі, то повинні обов'язково звільнити свій вечір від спілкування по телефону або хатніх справ і хоча б годину провести з дитиною.

Знаю зі свого досвіду, що часу багато не буває, особ­ливо якщо ви працюєте. Та й удома завжди знайдеть­ся хатня робота, яку не можна не виконати саме зараз. Але все ж таки час знаходити потрібно обов'язково. На­приклад, запланувати похід до лісу у найближчі вихідні, провести разом відпустку, а телевізор вмикати тільки то­ді, коли всі діти ляжуть спати.

Любіть

Згадайте себе маленькими. Саме в нашому дитин­стві можна знайти відповіді на багато сьогоднішніх батьківських питань. Ну, чому він постійно запитує про те, чи я люблю його? А ви пригадайте свої дитячі по­чуття...

Я пам'ятаю свої власні переживання дитинства, ко­ли я теж набридала мамі з таким запитанням. Мені хоті­лося повсякчас чути від неї, що вона мене любить, тіль­ки мене й більше нікого на світі. І ще щоб пестила ме­не при цьому, і посиділа на краєчку ліжка перед сном, і проспівала улюблену колискову про Дрімоту й Позіхан­ня. От навіщо я запитувала! І всі діти, учорашні й сьо­годнішні, чинять так тільки тому, що їм потрібні наші батьківські дотики, прості пестощі, колискові, а ще під­твердження того, що їх люблять так само, що нічого із учорашнього дня не змінилося, що світ не змінився, ма­ма й тато поруч.

І ще одне, аксіома, перевірена часом. Любов'ю роз­пестити неможливо. Тобто ви можете відразу гладити по голові, запевняти, що любите, приділяти більше ча­су й робити маленькі подарунки, і це все не буде — ЗА­НАДТО. Це буде ЯКРАЗ!

Дитина схожа на посудину, яку ми все життя напов­нюємо любов'ю. І якщо дитині цієї любові бракує, то по­судина буде неповною й, коли малюк підросте й наста­не час віддавати свою любов комусь іншому — чоло­вікові, дружині, дітям, то віддавати буде просто нічого. Давайте сьогодні зробимо так, щоб завтра наші дорослі діти змогли дарувати любов своїм близьким.

Хай вам щастить!!!